Хочеться написати пісню, бо співає душа. Хочеться закричати, бо нестримний потік енергії переповнює все єство. Хочеться плакати, бо шість чудових років залишилися позаду.
Коли позавчора на завершення урочистої церемонії конвокації магістрів факультету соціальних наук та соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» пані Оксамитна запросила до слова випускників, мені дуже захотілося взяти слово. Я рада, що слово дісталося Вірджинії Дроновій, яка сказала про одне з найважливішого – про не корумпованість Могилянки. НаУКМА надає унікальну для української молодої людини можливість отримати справді безкоштовну вищу освіту. І не ту безкоштовну, яка нічого не варта, а найкращу в Україні.
Я, мабуть, сильніша у писемному слові, бо зараз не можу втриматися від кількох слів подяки. Хоча й тут, де ніхто не прочитає.
Я настільки невимовно вдячна тим добрим людям, які захотіли та змогли відродити Києво-Могилянську академію. Я вдячна тим добрим людям, які створили щось унікальне і абсолютно неповторне – диво могилянського духу.
Створити навчальний заклад – одна справа, але зовсім інша – вдихнути в нього таке життя, яке має Києво-Могилянська академія. Інші славетні університети створювались десятиліттями та століттями йшли до лаврів справжніх осередків знання та науки. Києво-Могилянська академія постала з попелу чи не вмить.
Я вдячна тим добрим людям, які створили це диво, завдяки якому молоді українці перетворюються на освічених, багатогранних особистостей. Я вдячна тим добрим людям, які не вирішили заробляти гроші на своєму унікальному know how.
Я не знаю, як висловити свою вдячність В’ячеславу Степановичу Брюховецькому, який зміг зробити щось, що мені важко навіть думкою охопити, – цілий всесвіт Просвітництва посеред другої української Руїни. Мабуть, мої слова занадто пафосні, але саме такі промови я чула у стінах Могилянки. Саме у цих стінах у мені виховали можливо романтичну, але, я вірю, дуже важливу віру у те, що можна і варто досягти найвищої мети, що можна і варто ставити неможливі завдання, аби мати хоча б найменший шанс їх виконати.
Сьогодні я зрозуміла, досвід навчання у Могилянці – це одна з найкращих речей, яка може статися з людиною. Я зрозуміла, що із задоволенням повернулася б у часі і прожила останні шість років знову, мить за миттю.
Марія Іванова
